+38 (044) 599-61-23 | +38 (093) 790 44 17

Вверх

Даша Малахова: «Цінності успішних українців»

Артемій Пухальський (11 років), учень Річної програми MBA Kids, поспілкувався для чергового випуску нашого журналу з Дашею Малаховою. Вона — співзасновниця школи Claris Verbis, власниця групи проектів Kartata Potata, ведуча радіо NV, актриса Театру на Подолі. Дуже неординарна людина. Любить, де більше помилок, проблем, більше складнощів. Бачить там завжди можливості. Вважає, що думати — це найкраща вправа, яка тільки може бути. Вже зараз розмірковує про те, що в Україні буде за 10 років. Вона розповідає, які цінності необхідні українцям для успіху.

Артемій: Ким Ви хотіли бути у дитинстві?

 

Даша: У дитинстві я дуже хотіла працювати поліцейським, міліціонером. І навіть коли я навчалася в загальноосвітній школі, додатково навчалася і в школі СБУ і займалася криміналістикою. Тож я в принципі мріяла бути детективом.

Так склалося життя, що я навіть не хотіла працювати в театрі. І моя бабуся, вона була філософом, професором київського університету, радником Фіделя Кастро, запитувала мене: «Чому ти не хочеш працювати в театрі? Бо ж театр робить людей кращими…» А я сказала: «Я краще буду знаходити тих людей, які нехороші, і водити їх в театр. І таким чином вони будуть ставати кращими». Так що я дійсно дуже хотіла бути детективом.

Навіть сьогодні в мене іноді з’являється бажання кинути те, що я роблю, і піти вчитися в медичний інститут, а потім в академію СБУ і все ж таки бути дуже-дуже крутим детективом. І я вважаю взагалі, що це дуже крута професія. Хоча, можливо, це тому, що коли я була така, як ти, я дивилася дуже багато детективних фільмів і читала багато детективних книжок…

 

Артемій: Будь ласка, назвіть три цінності, які Ви в людях поважаєте. І три цінності, які Вам в людях не подобаються.

 

Даша: Я буду говорити про цінності, які мені близькі. Коли ми не просто очікуємо їх від інших, а самі живемо за цими цінностями. Я дуже люблю відвертість, відкритість. Також я думаю, що дуже важливо не бути образливою людиною. Тому що мені здається, що образа – це від комплексів і від того, що люди не розуміють природу того, коли тебе хтось засмучує. Ніхто не робить зло просто так. Завжди люди роблять зло чомусь. Я люблю людей, які розуміють це і розуміють, що всі люди, в принципі, хороші, але деякі з якоїсь причини можуть нехороше зробити. От я ніколи ні на кого не ображаюсь і вважаю це дуже важливої цінністю. І не люблю, коли на мене ображаються.

І ще одна цінність – це людяність. Ми маємо бути милосердними. Розуміти всіх людей, розуміти особливості кожної конкретної особистості. Якщо немає цих трьох цінностей, то мені з людиною дуже-дуже складно. Рідко коли я швидко знаходжу спільну мову з тим, хто не має таких цінностей.

Те, що я взагалі не люблю, і мені в людях не подобається… По-перше, коли матеріальні речі приймають за цінності. Тобто, коли люди товаришують відносно того, яку машину вони мають, або куртку, або телефон. Це точно не мої люди, я їх не підтримую. Ще я дуже не люблю жадібність. Мені це чуже не тому, що я хороша, а люди погані. Можливо, хтось вважає це нормальним, але це не моя риса, вона для мене неприємна. І, звичайно, я не люблю людей, які не говорять правду. Я вважаю, що сміливість говорити правду автоматично додає величезних бонусів. Я за те, щоб ми вчилися говорити те, що відбувається, а не щось уявне. От такі три риси погані для мене.

 

Артемій: У вас є хобі?

Даша: Хобі? Так, навіть декілька. Я вважаю своє письменництво за хобі. Майже весь вільний час я пишу і намагаюся писати якомога більше. Для мене це розвиваюче хобі, тому що я дислексик. Років до 14  я не читала і не писала – мені було дуже складно, в мене дисграфія. І це хобі, ця навичка мені щоденно демонструє, що ми можемо перебороти в принципі будь-яку хворобу. Це моє найулюбленіше хобі. Також я збираю кулінарні книжки. І я люблю готувати.

 

Артемій: Ваша робота, ваші захоплення Вам в кайф?

Даша: Знаєш, я та людина, яку неможливо примусити щось робити не в кайф. От якщо я щось роблю, я завжди від цього отримую задоволення. А якщо мені щось не в кайф, я не можу себе навіть примусити. Я буду як той слайм – кудись діватися, крізь пальці проходити, але просто не пересилю себе… Мабуть, це щастя, що в мене така є риса.

 

Артемій: Я теж вважаю, що це чудово. Бо Вас не зможе ніхто контролювати.

Даша: Абсолютно. Ми всі потребуємо натхнення для того, щоб щось робити. Коли є натхнення, то ми, звичайно, робимо все якнайкраще, і з задоволенням, і по-іншому.

 

Артемій: Ви дуже успішна людина. За що не беретеся, все вдало робите

Даша: Ні, це не так.

 

Артемій: Ні?! Не все?

Даша: Ні. У мене є дуже багато неуспішних проектів.

 

Артемій: Які наприклад?

Даша: Нуууу… Багато, майже всі. Я б хотіла, щоб вони були кращими. Можливо так здається, що вони успішні, але я вважаю, що вони могли б бути набагато ефективнішими.

 

Артемій: Ну добре. Якщо спиратися на ті проекти, які вийшли, або ті, які не до кінця реалізовані – як, приміром, школа, чи є у Вас формула чи секрет успіху?

Даша: Стосовно школи. Я вважаю, що  школа – це єдиний мій успішний проект. Він, на мою думку, вже закінчений. Тому що моя робота в ньому виконана ідеально і на 100%. Бізнес- і ідеологічні процеси налагоджені, все працює, і я дуже тому рада. Але є проекти, де моє бажання СТВОРИТИ перемагає ЛОГІКУ. І тому вони зроблені не так круто. Як приклад – створення на річці піщаних фортець. Якщо пісок буде дуже мокрий, то замок руйнуватиметься. Теж саме відбудеться, якщо пісок буде дуже сухим. Тому дуже важливо взяти той пісок, який і достатньо вологий, і достатньо сухий. От в мене іноді буває, що я занадто швидко починаю робити проекти. І вони розвалюються. Наче раніше часу пиріг з духовки дістала. А буває навпаки: я проект відкладаю, не приділяю йому достатньо уваги. І тоді цей проект рухається дуже повільно. Школу я зробила вдало, тому що у мене є син твого віку, і це питання було для мене надто важливим. В мене, з одного боку, було витримки, з іншого – я робила вчасні кроки, бо МАЛА зробити школу.

 

Артемій: Тобто найбільше, що робить вас успішною людиною — це ваше бажання і внутрішній «двигун» для оцих проектів?

Даша: Якщо чесно і відверто, то секрет створення гарного проекту це дуже серйозне до нього ставлення. В принципі все, що ми робимо, ми робимо крок за кроком. І таким шляхом нам вдається досягти мети. Проект –наче рослина. Коли ти прискіпливо з’ясовуєш, в якому мікрокліматі рослина має рости, коли організовуєш її системний полив, це буде «успішна» рослина. Якщо ти її іноді заливаєш водою, вона може згнити. Якщо ти про неї взагалі на півроку забуваєш, вона скоріш за все засохне… Проекти зростають, як рослини. Їм потрібен системний догляд. І в той же час треба розуміти, яким саме цей догляд має бути.

 

Артемій: Цікаво. Давайте ще про школи. Я знаю, що у Вас також є кулінарна школа.

Даша: Так, їй вже 12 років.

 

Артемій: В одному інтерв’ю Ви казали, що на той час це була єдина така школа в Україні. Що було важчевідкривати кулінарну чи загальноосвітню школу?

Даша: І в кулінарній, і в загальноосвітній школі ми відобразили абсолютно однакові цінності. Це саме ті цінності, про які ми говорили на початку. Кулінарія – це те, що я сама добре знаю, і на тому етапі мого життя я розуміла: аби реалізувати проект, я сама маю розуміти, як його робити. Потім, коли я вже трошки підросла, я зрозуміла, що я натхненник ,і мені достатньо збирати людей, які знають свою справу, а я  їх знайомлю зі своїми цінностями і надихатиму.

Обидві школи робити було однаково складно. Єдине, кулінарну я робила в прямому сенсі власноруч: сама закуповувала продукти, сама робила ремонт… Звісно, в Claris Verbis все на іншому рівні: проект створював архітектор, а навчальний план — освітяні.

Звичайно, бізнес-модель дуже важлива. Спочатку кулінарну школу я створювала просто щоб навчати дітей розуміти їжу, любити продукти, готувати з них смачні страви. Ми дуже сильно розвинулися в цьому проекті. Але я взагалі не думала про гроші і досить довго інвестувала в цей проект, він був неприбутковим. Зрештою, з роками, я зрозуміла, що гроші – це також ресурс, який підпитує мої власні проекти.

 

Артемій: Ви сказали, що Ви самі робили кулінарну школу. Без команди?

Даша: До мене завжди «прилипали» найкращі люди. Так сталося, що мене називали «безалаберна та благословенна». Я особливо не шукала таких людей, але я їх знайшла. Такі команди будуються на цінностях. Можна знайти гарних людей, але якщо вони не поділяють твої цінності, такий тандем дуже швидко зруйнується.

 

Артемій: Чи плануєте Ви ще якось покращити ці два проекти?

Даша: Ми постійно рухаємось в цьому напрямку. В принципі, те, чим я займаюсь в команді, — це саме покращення. Я так думаю, що покращую. Іноді ускладнюю, хоча вважаю, що покращую J Але для мене дуже важливо розуміти, що потрібно людині. Тому що я – космонавт, я НЛО. Я зараз думаю вже про те, що в Україні буде за 10 років. Іноді мої ідеї – засвіжі. Тобто вони  ще не актуальні. Я, наприклад, сьогодні намагаюсь довести, що фермерська їжа – це дуже важливо. Вона дорожча, вона складніша, але це дуже-дуже важливо. Але сьогодні загальний рівень свідомості і достаток не дозволяє купувати таку їжу. Я можу говорити, що це класно, але.. Але всі хочуть просто їсти і поки не думають, що їсти, їм просто треба нагодувати своїх дітей. Тому часто я маю оці покращення трошки притримувати і робити їх вчасними. Я насправді цьому зараз і вчуся, щоб розуміти чого хочуть інші люди, а не тільки мої покращення враховувати. Це дуже цікава робота, дуже цікавий баланс.

Ми зараз робитимемо абсолютно новий проект – культурний центр, в якому зафіксуємо всі наші цінності. Він охопить і історію, і гастрономію, і етнографію, і українську мову, і культуру. Все це буде в одному проекті. Нарешті Kartata Potata і Claris Verbis об’єднаються. Це буде їх дитина, коли з двох проектів, які продовжують існувати, народиться ще один.

 

Артемій: Класно! Ви кажете, що у Вас занадто свіжі ідеї. Ви рухаєтесь постійно вперед. Чи не хотіли б Ви зайнятися масштабним проектом на рівні держави?

Даша: Я зараз відчуваю, що немає критичної маси людей з моїми цінностями. Мені зараз 41 рік. Я планую дожити до 100. У мене є ще 60 років. Жартую. Щоб зробити щось ефективно, насправді є 20 років. Бо це ті роки, коли я буду сповнена сил, енергійна, щоб щось змінювати. Я маю бути дуже обережна, як я використовуватиму час. Тобі зараз скільки років?

 

Артемій: 11 років.

 

Даша: Ти вже маєш планувати, що ти робитимеш з 11 до 13 років, бо це твій золотий тінейджерський час, час зробити щось крутезне. Бо потім ти вже будеш зайнятий іншим. І в мене теж є свій певний життєвий час. І я не готова зараз витрачати декілька років на державу, яка ще не має таких цінностей, як у мене. Я маю трошки зачекати… На жаль, поки що це так працює.

Ми товаришуємо з Максом Бахматовим. Він та людина, яка дає мені надію. Але я не готова бути першою. Макс працює стратегічно, він агент змін, а я все-таки більше про цінності. І з моїми цінностями стукати в закриті двері дуже-дуже складно. Тобто він іде, як льодокіл, а я вже за ним.

 

Артемій: Чого, на вашу думку, не вистачає Україні для успіху?

Даша: Цінності. Ми постійно зараз говоримо про цінності. Ми не розуміємо важливої речі, це те, що про що говорить Ґрета Тунберг. Не так важливо, що в нас є сьогодні, як важливо мислити стратегічно. Я вже маю усвідомлювати сьогодні, ЩО і ЯК та людина, за яку я голосую сьогодні, накшталт президента, змінить за тридцять років.

 

Артемій: Хто для Вас – авторитетна людина?

Даша: У мене з цим проблема. У мене нема авторитетів – я ставлю під питання думки кожного. Абсолютно. Навіть своїх батьків. Тому я, мабуть, мала бути детективом. Якби я була полісменом, це було б дуже добре. Ніхто б ні до чого не міг би мене примусити. Мабуть, єдиний, до думки кого я прислухаюся і чию думку дуже поважаю, — мій чоловік. Бо його цінності співпадають з моїми на 100%. Я в нього закохана, як в людину. Якщо я раджусь, то тільки з ним.

 

Артемій: То ж Ви поважаєте людей вашого типу?

Даша: Ні. Я поважаю людей, кращих за мене. Хоча я вважаю, що ми повинні ставити під питання геть усе. Наш розвиток там, де ми виходимо із зони комфорту. І там, де ми стаємо трошки кращими. І це не про фізичні вправи, а про ментальні,  емоційні, духовні. Як на мене, не обов’язково молитися, — я атеїст і дарвініст. Але я вважаю, що ми маємо дуже багато думати. Думати – це найкраща вправа, яка тільки може бути.

Я вважаю, є глобальний сенс в тому, що ми створимо цей величезний культурний центр, бо людина все ж таки має вміти робити щось руками. Це не означає, що в цьому лежить наш розвиток. Це сприяє тому, що в тебе звільнюється мозок, сприяє відпочинку від думок, бо це також дуже важливо.  Я практикую трансцендентальну медитацію, бо вважаю, що медитувати дуже важливо. Таким чином ми маємо себе розвантажувати. Ми не можемо нон-стоп думати. Бо навіть зараз (під час інтерв’ю) у нас дуже інтенсивна робота – ми говоримо і думаємо водночас. Наш мозок перевантажується. Тож потім ми маємо посидіти і помедитувати, аби наш мозок відпочив.

Ремесла дуже важливі, бо ми починаємо розуміти, як жили наші предки. Ми не уявляємо, скільки процесів треба зробити, щоб отримати книжку. І якби ми могли робити це самі, то ми б надзвичайно поважали звичайні речі. Нам це треба – опускатися до розуміння простих речей, це допоможе цінувати і зберегти землю. Варто шукати особливу професію. У нас зараз не вистачає крафтових виробників, бо таких сміливців мало.

 

Артемій: А чому, на вашу думку, не вистачає крафтових виробників?

Даша: Головна риса українців, яка їм заважає, — це невпевненість. І ще у нас має в Україні бути просвітництво, треба навчати таких невпевнених виробників, які зараз – наче необроблені діаманти.

 

Артемій: Як Ви ставитесь до конкуренції? І чи є у вас в бізнесі конкуренти?

Даша: Чесно? Я неймовірно впевнена людина і вважаю, що мої проекти найкращі. У мене особисто конкурентів немає. Я дуже не люблю витрачати час і відволікатися на конкурентів. Я не знаю інші школи і як у них все працює, їх систему. Іноді батьки дітей, які у нас вчаться, про це розповідають. Але я намагаюсь не дивитись ні на кого, і в той самий час я радію, що система розвивається. Я вважаю, що тим, чим сьогодні живе Україна, у будь-якого виробника, у будь-якого підприємства, соціального чи кооперативного, або крафтового, не може бути конкурентів, бо нас дуже мало. Тому треба об’єднуватися і не дуже відволікатися на конкурентів. Бо зараз Україна — це країна можливостей, Україна — це Америка 50-60 років. Тут все можливе.

Треба бути впевненим. І шукати можливості.

І найголовніше, що я хочу сказати. Ми можемо керувати своїм успіхом, а не удачею. Тобто якщо просто сидіти і чекати, гарантій, що станеться очікуване, немає жодних. Але якщо ти розробиш систему, стратегію, не фокусуватимешся на негативі, ти візьмеш успіх у свої руки.

Я дуже практична. Всі думають, я єдиноріг, але ні. Я люблю, де більше помилок, проблем, більше складнощів – там я завжди бачу можливості. І це моя особливість. Я бачу можливості там, де їх не бачать інші.

 

Артемій: Щоб Ви побажали моїм одноліткам, таким молодим прогресивним людям, як я?

Даша: Я побажаю нічого не боятися. Я побажаю ставити під питання все. Шукати дива у всьому. І шукати у всьому можливості, бо вони там точно є. І я є підтвердженням цього

 

Артемій: Дуже дякую за інтерв’ю. Відкрив для себе багато нового. І дуже радий, що познайомився з такою чудовою людиною.

 

Даша: Дякую тобі!